fbpx

Як відбувався V Львів Еко Форум?

На два дні Львів перетворився на екологічну столицю України і став майданчиком для обговорення найактуальніших та найгостріших екологічних питань.

12 та 13 вересня на Арену Львів навідалося близько 900 гостей: представники державних органів влади, муніципалітетів, банків, бізнесу, підприємств водного сектору, громадського середовища. Понад 70 спікерів з 10 країн світу представили своє бачення на шляху до сталого розвитку, досвід збереження водних ресурсів, поводження з відходами й перетворення їх на енергію, а також адаптації міст до змін клімату.

Олексій Оржель, Міністр енергетики та захисту довкілля України привітав учасників Форуму та зазначив: 

«У нас є інформація, що 50% із 4,7 млрд м3 стічних вод потрапляють у річки з перевищенням забруднюючих речовин. Така ситуація є недопустимою. Ми будемо працювати над зменшенням цього показника. Один із наших пріоритетів — це повне перезавантаження роботи екологічної інспекції. Ми повинні налагодити ефективний моніторинг за викидами та стоками. Нормативні показники повинні бути не лише на папері, а й бути дотриманими на практиці. Для цього будемо налагоджувати ефективну роботу екоінспекції”.

У перший день форуму експерти презентували стратегію водної політики України-2019 та подискутували про впровадження державної політики якості питної води. 

Як зауважили фахівці, Україні потрібне прогресивне і жорстке законодавство щодо якості питної води, її переробки і повторного використання.

Валерія Бурлакова, менеджер з розвитку бізнесу у країнах Західної та Східної Європи, компанія «DuPont Safety & Construction», коротко окреслила європейські політичні рамки та інструменти управління в галузі якості води й менеджменту водних ресурсів.

«У законодавстві Європейського Союзу базовою є Директива по воді. Усі документи регулярно переглядають і вдосконалюють. Водна політика стає одним із пріоритетів роботи. Було проведено дуже багато досліджень, щоб виявити, що було не так у директиві, яка була 20 років тому, і що потрібно зробити, щоб це змінити.

Дуже багато заводів у Євросоюзі відповідають нормам виготовлення води. Ультрафільтрація — базова умова праці з водою. Директива по очистці міських стічних вод — теж буде переглянута, але навіть її стандартам відповідають не всі міста Євросоюзу. Щоб стимулювати країну відповідати цій директиві, застосовують штрафи. Наприклад, Італія платить 35 млн. євро за те, що не відповідає цим нормам директиви.

Ключовий драйвер до повторного використання води, її переробки — це дефіцит води. І багато країн Сходу уже цим займаються. Сьогодні третина Євросоюзу уже має брак води. А до 2030 року — це буде половина. Але жодних кроків до повторного використання води тут не вчинено. Єдиним стимулом у Європі є різні фонди фінансової підтримки. Новий закон, який мають прийняти, регулює повторне використання води у сільському господарстві, і він не вимагає, а регулює. Це маленький крок Євросоюзу, і попри це, існує уже багато програм повторного використання води у промисловості. Є лише дві установки з повторного використання води — в Нідерландах та Іспанії. Натомість, у Каліфорнії — найпрогресивніше законодавство по переробці води — прийняте у 2009, доповнене у 2013 і 2018 роках. Треба розуміти, що вода занадто цінна, щоб бути сміттям”, — розповіла Валерія Бурлакова.

Наступною виступила Ганна Цвєткова, ВЕГО «Мама-86».

«Хочу представити ще один документ — це «Протокол про воду і здоров’я». Це міжнародний законодавчий акт. Він був підписаний у 1999 році, а вступив у дію у 2005 р. Саме тоді Європа почала говорити про право на воду для кожного європейця. Тому цей документ спрямований на боротьбу зі смертями та хворобами, пов’язаними з водою, шляхом покращення управління водними ресурсами. Уже 26 країн є сторонами протоколу. Його надмета — захист життя і благополуччя людей. Він стосується усіх видів води — води від джерела до крана споживача, стічних і каналізаційних вод.

Зобов’язання країни, сторони протоколу — це встановлення цільових показників забезпечення якості водопостачання і санітарії, терміни їх виконання. Країна має передбачити цілий блок заходів і плани досягнення цілей у цьому напрямку. Усі ці дані і напрацювання аналізуються і публікуються і країна має звітувати про проведену роботу.

Сьогодні Україна також є стороною цього Протоколу. Україна була однією з країн, які ініціювали розробку тексту Протоколу, і він став частиною нашого законодавства. Виконуючи завдання цього Протоколу, у 2011 році наша держава встановила національні цільові показники. Але плану дій тоді не було.

Зараз серед пріоритетів для нас є забезпечення рівного права на воду і санітарію. До 2030 року маємо це реалізувати.

Наша ціль — чиста вода і належні умови санітарії. А це передбачає реконструкцію системи водопостачання і модернізації обладнання. Також Україна має мати чітку політику щодо збереження водних ресурсів і забезпечення їхньої якості — це якість питної води, якість постачання, належний доступ до води усіх мешканців, застосування найкращих практик водопостачання і санітарії, очистка стічних вод”, — розповіла Ганна Цвєткова, ВЕГО «Мама-86».

Про проблеми моніторингу якості питної води розповіла Олеся Зоріна з Інституту громадського здоров’я імені О. М. Марзєєва Національної академії медичних наук.

«В Україні немає комплексу моніторингу питних вод, і це ускладнює роботу. За результатами досліджень, виявлено забруднення води фосфатами, органічними речовинами. Серед 9 індикаторів, що є проблемними, єдиним таким є перманганатна окиснюваність. Найпроблемнішим показником є хлороформ та нітрати. З часів незалежності, чинники майже не змінились: відсутність санітарної охорони, очистки.

Однією із проблем є чинний СанПін, який застарів, застаріли нормативи. Є суттєві відмінності між показниками епідеміологічної безпеки, немає порядку інформування мешканців, немає індикаторів показників. Розроблено уніфіковані форми, які слід використовувати для подачі споживачам”.

Як відзначила Ірина Войтюк, начальник відділу водних відносин Департаменту водного менеджменту Держводагентства, перед початком впровадження різного роду заходів для покращення стану водних об’єктів, необхідно провести моніторинг.

«З 2014 року у нас пішла точка невідворотності — Україна заявила про впровадження європейських стандартів у водній галузі. Отож, перш ніж роботи якісь заходи, потрібно поставити точний діагноз, зрозуміти, який стан того чи іншого водного об’єкту. Моніторинг — це оцінка стану, план заходів з економічним аналізом. На сьогодні є розроблена європейська модель моніторингу вод. Вона передбачає аналіз водних об’єктів за різними показниками. Показники різні для різних водних об’єктів, тому моніторинг є діагностичний, операційний і дослідницький. Моніторинг має охоплювати ті водні масиви, де є ризики, щоб передбачити заходи для їхнього покращення і потім мати змогу відслідковувати, чи вони дають результат», — пояснила Ірина Войтюк.

Дмитро Новицький, президент Асоціації «Укрводоканалекологія», презентував стратегію водної галузі — як частину великої стратегії управління водною політикою України.

«Стратегія водної галузі — це частина великої стратегії управління водною політикою України. Ми втрачаємо час, а тому втрачаємо і газ, і воду, й екологію. Уже багато часу втрачено, бо стратегія, яку ми пропонували у 2002 році на наступні 20 років, — не реалізована. Жодна проблема не була реалізована з 2002 року.

Ми спільно з водоканалами й національним інститутом розробили концепцію стратегії водопровідної галузі, яка об’єднує 4 основні блоки, це: економічна та фінансова політика, технічна та технологічна політика, нормативно-правова база, професійна підготовка та кадрова політика. Основним аспектом є фінансовий стан підприємств, і мають бути створені можливості для залучення коштів, зокрема — й іноземних інвестицій».

Експерт Метью Гріффітс з Організації Економічного Співробітництва і Розвитку (ОЕСД, Великобританія) акцентував на важливості розробки комплексної стратегії, яка має бути, перш за все, реалістичною, а не абстрактною. Лише так вона працюватиме на благо країни.

«Є дуже амбіційні проекти, але вони мають бути дуже реалістичними. Дуже важливо окреслити дорожню карту і визначити терміни. Треба розуміти: якщо у вас немає стратегії, тоді ви просто витратите інвестиції надаремно. Потрібні успішні стратегії і правильні стандарти, перехід на ефективний менеджмент, враховування екологічного стану,  з огляду на обмежені ресурси. Дуже важливою є  мова, якою написана ця стратегія, — вона має бути доступною для всіх, не технічною — а зрозумілою, і тоді це працюватиме на благо країни. Натомість правильне ціноутворення є дуже важливим в аспекті створення водної стратегії, і громадськість має знати та усвідомлювати, яка реальна ціна стоїть за високою якістю води і збереження природи».

Євген Кунь, член Асоціації «Укрводоканалекологія», звернув увагу на те, що більше 20 років Україна не може сформулювати національну водну стратегію, і це унеможливлює розвиток цієї сфери. Адже вода — також вичерпний ресурс, однак ми її переоцінюємо, думаючи, що її ресурси — безмежні.

«За газ ми платимо, за тепло — платимо, за всі ресурси ми платимо, але думаємо, що вода має бути безкоштовною. А так не буває. Ми переоцінюємо воду, а вона теж є вичерпним джерелом ресурсів», — зауважив Євген Кунь.

Він представив схему фінансових потоків у водній галузі, та акцентував на тому, що для якісного розвитку галузі потрібні різні потоки фінансування — як бюджетні кошти, так і позабюджетні, кошти мешканців, а також — іноземні інвестиції.

У другій сесії учасники Форуму заслухали досвід країн Європейського союзу у сфері водної політики

Зокрема, своїми ризиками і напрацюваннями в їхньому вирішення поділилися представники Польщі, Німеччини, Франції та Угорщини. Важливими, на думку іноземних фахівців, є стратегія розвитку галузі, залучення наукового середовища, інновацій, та наявність фінансування.

Представниця Національного фонду охорони довкілля (Польща) Анна Чижевська представила польську модель поводження з водними ресурсами. 

«Теми, які розглядаються на форумі, є вкрай важливими для довкілля. Водна галузь потребує великих інвестицій і дофінансування. Польща вкладає в це кошти, бо це наше майбутнє. Маємо хороші напрацювання, маємо плани, маємо, що показати і чим поділитися. Зі Львовом співпрацюємо щодо фінансування модернізації очисних споруд. Ми фінансували також реконструкцію очисних споруд у Бресті. Зараз долучаємося до підготовки енергоаудиторів в Україні”, — повідомила.

За словами Тамаса Гампеля, генерального секретаря Угорського Гідрологічного Товариства, до збереження екоресурсів важливо залучати наукове середовище і молодих людей.

«Те, що допомагає нам вижити — це те, що всі члени нашого товариства є волонтерами, усі працюють на добровільних засадах. Ми проводимо просвітницькі заходи на екологічні теми. Також ми залучені до прийняття рішень на політичному рівні. Головна проблема — це необхідність конструктивної співпраці з нашими сусідами. У нас є часті засухи і повені. Рівень опадів буде знижуватися, тому це виклики для нас.

У роботі ми використовуємо міжнародні директиви, зокрема — документи Євросоюзу, бо є його членами. Ми маємо план дій до 2030 року. У нас є наукова рада з питань водних ресурсів. Наше завдання — залучати наукові дослідження та інноваційні розробки, а також молодих людей. Це частина нашої національної стратегії. Своїх цілей досягаємо, завдяки фінансуванню з ЄС».

Однак, на переконання Маркуса Райхеля з компанії Дреберіс (Німеччина), крім наявності фінансування, важливо мати стратегію і розуміти, чого прагнемо.

«Гроші — це не все, що потрібно, хоча без них складно, адже ця галузь потребує великих інвестицій. У нас були великі проблеми з водною системою. Якщо водна система працює недобре — це свідчення проблем міста. Важлива спільна стратегія, стабільна підтримка водних підприємств містами. Компаніям потрібні стабільні умови, потрібен план розбудови мережі водопостачання.

Також, що важливо для нас: ми надаємо перевагу стимулюючим системам співпраці, а не штрафам. Якщо ми створюємо умови для покращення, то люди хочуть працювати. Тому головне мати стратегію, як рухатися, і знати, чого ви хочете”, — відзначив Маркус Райхель.

Натомість, Матті Іікканен з Північної екологічної фінансової корпорації НЕФКО (Фінляндія) наголосив на важливості зменшити втрати й необліковану воду та залучити мешканців до активності й відповідальності.

  • Представник муніципальної компанії Баденова (Фрайбург, Німеччина) Річард Тус розповів про фінансування екологічних проектів у їхньому регіоні.

«Ми займаємося питанням кліматичних змін і збереженням водних ресурсів. Ми говоримо про різні види ресурсів. Працювати потрібно на всіх рівнях. Для нас важливо позитивно впливати на наш регіон. Акціонерами компанії є 96 міст, й усі — з одного регіону. Тому ми створили інвестиційний фонд для захисту клімату і водних ресурсів, адже одна людина цього зробити не може. Ми вже виділили 120 млн. євро на різні екологічні проекти. Зокрема, більше 40 млн. ми вклали у водні ресурси».

На сесії «Управління водними ресурсами» відбулася панельна дискусія на тему: «Проблеми промислового забруднення водних об’єктів країни», під час якої обговорили забруднення стічних вод від різноманітних підприємств.

Дмитро Ванькович, голова організаційного комітету Львів Еко Форуму, директор ЛМКП «Львівводокаанал» розповів: 

«Населення у Львові, залежно від туристичного сезону, складається від 750 до 900 тисяч осіб. Аналіз концентрації забруднень стічних вод, які надходять на очисні споруди міста свідчить про концентрацію забруднень еквівалентну 2,5 млн. осіб. Тобто оця різниця між кількістю реального населення і популяційним еквівалентом — це те навантаження від забруднення, яке ми отримуємо із промисловості, ресторанів, супермаркетів.

Місяць тому ми стикнулись із ситуацією, коли раптово на очисні споруди прийшов залповий скид жиру. 15 см жиру на поверхні стічної води зайняло все плесо перед очисними спорудами. Якби наша служба моніторингу очистки стічних вод вчасно не спрацювала, наше обладнання, наші насоси були б знищені. Навіть при тому, що ми маємо свої правила, навіть при новому законодавстві, ми провели два місяці, щоб довести, кому належить цей жир, хто має за це відповідати. Тому питання взаємодії промисловості і бізнесу із локальної доочистки стічних вод є критичним питанням у Львові і я переконаний, що схожа ситуація є у всій Україні, тому обговорення цієї теми є надзвичайно важливим”.

Олександр Гуменюк, директор департаменту екологічного нагляду «АК «Київводоканал», підняв тему залежності екології міста від стічних вод підприємств, розповів ситуацію та проблематику водопостачання у Києві, зокрема про газову корозію та безвідповідальність підприємців у питанні стічних вод. Також він наголосив на проблемах (відсутність нормативно-законодавчої бази, необхідність більш жорсткого контролю з боку держави за дотриманням правил, недопуск спеціалістів на об’єкти, залпові скиди підприємств) та шляхах їх вирішення (прийняття місцевих правил прийняття стічних вод).

Маттіас Ворст, представник Міністерства охорони навколишнього середовища та прав споживачів Баварії, розповів про те, як у Німеччині відбувається очищення питної і стічної води, від різних видів забруднень, та про загальний стан водних об’єктів

«Лише 43% води у поверхневих та підземних джерелах питного водопостачання підпадають під класифікацію дуже добра і добра, 34 % задовільної якості та та 23% поганої якості. Найгірший вплив на якість води чинить сільське господарство – нітрати і пестициди, які використовуються як добрива. Однак останнім часом до типових забруднень додалися нові виклики – це забруднення води хімічними, фармацевтичними препаратами, гормональними продуктами та мікропластиком. Перелічені забруднення дуже складно вилучити зі стічної води на традиційних очисних спорудах водоканалів, відтак вони потрапляють у водні об’єкти. Для того щоб цьому перешкодити працюють наукові інститути над впровадженням новітніх технологій очищення промислового забруднення. Це дуже великі інвестиції. Вартість води у Баварії в середньому складає 3,33 євро за 1000 літрів, і ми постійно інвестуємо у розвиток водного господарства. 

Водночас у Німеччині діють жорсткі вимоги щодо поводження з осадом стічних вод. Увесь осад повинен бути утилізований, ми не маємо права його захороню вати. Відтак 65% осаду проходить термічну обробку (спалюється), 24 % йде на потреби сільського господарства, 10% на рекультивацію полігонів та ландшафтний дизайн.

Також у Баварії упродовж  20 років відбулася енергетична революція, і тепер ми маємо 54% енергії з відновних джерел: гідроенергетика 17%, біоенергетика 10%, сонячні панелі 16%, вітроенергетика 10% та геотермальна енергія 1 %».

На форумі обговорили оптимальні способи дезінфекції питної води для України в контексті європейського досвіду

 «Знезараження води має бути пріоритетом Національної стратегії України. Безпека води — це перш за все і найголовніше. Адже заражена вода може стати зброєю масового знищення. Відмовлятися від хлору не можна. Якщо б Україна хотіла повністю відмовитися від хлору, це потребувало б 11 річних бюджетів програми „Питна вода“ до 2020 року. Однак цього робити не варто. У нашій Національній стратегії забезпечення безпеки води має бути передбачено: 100% знезараження води, 0% нестандартних проб — допустимих показників забруднення, та нульова кількість епідеміологічних спалахів захворюваності. Для того, щоб звести всі допустимі відхилення до нуля, потрібно забезпечити належний стан мереж, використовувати якісні технології для водопостачання, і забезпечити постійний контроль за якістю води», — доповів Володимир Кобилянський, доцент кафедри водопостачання, водовідведення і очищення вод ХНУМГ ім. О.М. Бекетова, к.т.н.

Паралельно на 4 поверсі «Арени Львів» відбувлася сесія «Управління твердими побутовими відходами» щодо ключових векторів формування національної стратегії поводження з відходами в Україні.

Учасниками від України були як представники влади, керівники комунальних та державних підприємств, так і громадські активісти та представники малого і середнього бізнесу.

На секції про управління ТПВ було презентовано Національну стратегію управління відходами до 2030 року.

 «Зараз в Україні трансформується законодавство. Ми у Львові, як і інші регіони України, розробляємо регіональний план управління відходами. Цей процес є дуже важливим для того, щоб ми заклали правильні пріоритети і сформулювали правильний план. Ми не просто будуємо сміттєпереробний завод, не просто рекультивуємо старе Грибовицьке сміттєзвалище, не просто плануємо реформувати систему збирання/вивезення відходів у місті. Це все — частина регіонального плану, який стане переліком пріоритетів, завдань і ресурсів, які можна залучити для того, щоб будувати нову інфраструктуру й почати змінювати підхід», — розповів директор ЛКП «Зелене місто» Вадим Ноздря.

Ми маємо скоротити обсяг захоронення твердих побутових відходів на сучасних полігонах. Старі полігони мають закриватися, — Основне не тільки розробити план, а ще й забезпечити всі наші плани фінансово. В Європі понад 500 сміттєпереробних заводів функціонує, а ми вперше будуємо такий завод. Ми забезпечили цей проект фінансово. На полігоні ТПВ у с. Великі Грибовичі ми приступили до робіт. Головне — ми маємо сформувати технічний фільтр, щоб накрити тіло полігону. Основне досягнення — озеро фільтратів ви вже більше не побачите. Як наслідок зникне полігон у Великих Грибовичах під Львовом з карти взагалі. Ми проектуємо сміттєпереробний завод для об’єму відходів, які є у Львові. Але передбачено розділення на регіональні кластери, тому буде об’єднано зусилля з прилеглими до Львова районами».

«Сьогодні прозвучала думка, що, якщо почати сортувати сміття, то можливо заощадити. Я особисто цю думку не поділяю. Все залежить від ситуації, в якій ви знаходитеся. Чи готові ви платити більше за вивезення і поводження з вашими відходами?», — зауважив Клаус Хопп, консультант з муніципальних структур управління сталого розвитку міст, захисту клімату та управління відходами (м. Фрайбург).

«В Мілані 8 тисяч українців сортують сміття. Отже, якщо вони роблять це в Мілані, то можуть і в Україні, — влучно зауважив під час дискусії Енцо Фавоіно, керівник наукового комітету Zero Waste. — Потрібно популяризувати тканину для підгузків, щоб їх можна було випрати. Це дасть нові робочі місця. Через програму Zero Waste ми маємо можливість спрямовувати податки людей на хороші речі. До програми Zero Waste долучено 400 міст і ще нові хочуть долучатися. Zero Waste — це дух економіки, ми повинні зберігати матеріали в економіці якнайдовше. Ми маємо ініціативу: платіть за те, що ви викидаєте. Чим менше ви викидаєте, тим менше платите. Якщо ми зменшимо кількість сміття, також зекономимо кошти. Сортування органічних відходів було запроваджене в обов’язковому порядку по всій Європі».

Джек Маккібан, координатор програми Zero Waste Міста від Zero Waste Europe:e:

«Zero Waste допомагає об’єднувати громади, зберігає їх кошти та ресурси для того, щоб мати менше негативного впливу на зміну клімату та забруднення довкілля. Один зі шляхів, як Zero Waste можна впровадити в життя громад — це початок роздільного збору відходів, зокрема, скла, металу та органічних відходів. Також важливо працюємо на випередження — аби відходів було менше і не поставало потреби у сміттєспаленні. Наразі ми споживаємо масу ресурсів, які могли б не споживати й замінити. Зокрема, той же одноразовий посуд можна легко замінити на багаторазовий. Так ми можемо зберегти вичерпні природні ресурси, які не є безкінечні» .

Завідувач кафедри екології «Львівської політехніки» Мирослав Мальований представив модульну схему реалізації передочищення фільтратів Грибовицького сміттєзвалища. Зокрема, він розповів про попереднє очищення від «важкої органіки» та про пілотну установку очищення фільтратів. Також учасники обговорили етапи встановлення такої пілотної установки на Грибовицькому полігоні.

Головний інженер науково-виробничого об’єднання «Екософт» Павло Стендер розповів про вирішення проблеми очищення фільтратів у різних містах України. Він також наголосив, що застосування нових установок очищення фільтратів значно допоможе вирішенню проблем рекультивації Грибовицького сміттєзвалища. Так, фахівці дійшли висновку, що встановлення нових установок дозволить переробляти близько 300 м3 фільтратів на добу.

Натомість, начальник відділу екологічної інженерії «Гідротера ЛТД» Юргіс Валюнас поділився європейським досвідом поводження із твердими побутовими відходами. Відтак, він розповів про головні виклики у переробці твердих побутових відходів, зокрема — про вартість конструкції, вибір ділянки та вартість виконання робіт, а також розподіл відповідальності між регіональними та державними структурами у питанні вирішення проблеми твердих побутових відходів.

«Львів повинен розробити план для виконання робіт на Грибовицькому сміттєзвалищі, і держава повинна розуміти важливість вирішення цієї проблеми», — зазначив він.

Заступниця голови УКРПЕК Анна Таранцова наголосила на необхідності роздільного збору відходів, аби вони могли стати вторинною сировиною.

«В Україні гарно розвинена структура переробки вторинної сировини. Проте наразі всі відходи в Україні потрапляють на захоронення на полігони. Однак захоронення повинне зменшуватись, а переробка — збільшуватись. У нас також є багато стихійних звалищ, всі ви їх часто можете побачити у селах. Це відбувається через відсутність сортування та компостування сміття в Україні», — розповіла вона.

Відтак, на думку експертки, одним із методів зменшення обсягів захоронення відходів та підвищення обсягів переробки вторсировини є розширення відповідальності виробників.

Керівниця юридичного відділу МБО «Екологія. Право. Людина» Ольга Мелень-Забрамна розповіла про методи запровадження розширеної відповідальності виробника в Україні.

«У ЄС вже діє розширена відповідальність виробника, яка стосується багатьох сфер. Під цю систему підпадають старі автомобілі, батарейки, акумулятори, фармацевтичні вироби, а отже — є велике поле для роздумів. В Україні таку систему потрібно передбачати на законодавчому рівні, адже без чіткого моніторингу це зробити неможливо. Один зі способів реалізувати це — змушувати виробника збирати продукцію на переробку та встановити її цілі, запровадити податок на переробку, добровільне збирання продукції тощо», — зазначила вона.

Спека і повінь, адаптація міст до зміни клімату: обговорення другого дня LVIV ECO FORUM 2019

Учасники заходу обговорили глобальні зміни клімату та майбутні ризики, які будуть перед містами і країнами. Як відзначають експерти панельної дискусії «Спека і повінь. Адаптація міст до змін клімату», важливо вже зараз розробляти й реалізовувати програми дій для адаптації до змін клімату. Інвестиції в адаптацію повертаються у вигляді економії величезних витрат на ліквідацію збитків від природних катаклізмів.

Членкиня Міжурядової групи експертів зі змін клімату (IPCC) Світлана Краковська повідомила:

«Зараз у світі ми спостерігаємо вже не зміни клімату, а кліматичну кризу. Потенційні загрози для України, які спостерігаємо зараз, — це підвищення частоти природних аномалій, загострення проблеми з водозабезпеченням, посухи, зменшення продуктивності лісів, незворотні зміни у екосистемах, і поява «кліматичних біженців».

Частота кліматичних аномалій — це повені, посухи, хвилі спеки, інтенсивність шквалів (смерчів), граду. Очікується також зменшення наповненості малих річок. Відповідно, це негативно впливатиме на здоров’я населення — зростання захворювань, смертність через кліматичні явища та погодні умови, зокрема — через спеку, непрямі смертності — через спалювання рослинності.

Також зміни клімату впливають на житлово-комунальне господарство — зміна тривалості опалювального періоду, збільшення витрат на ліквідацію наслідків від повеней/засух, проблеми з водозабезпеченням тощо. Хочу наголосити, що в нас немає резервної планети, тому потрібно реагувати і змінюватися”.

Скільки коштуватиме для країн світу відсутність реагування на зміни клімату — розповіла Світлана Романко, виконавча директорка 350.org в регіоні СЄКЦА.

https://city-adm.lviv.ua/img/737x450/a/dsc1995-68478be942254fd5da4e20a87bb31215.jpg

«Пораховано, що світу потрібно знайти до 2030 року 1,8 трильона на заходи для адаптації до змін клімату. Тоді вдасться зекономити 7,8 трильона на заходи з ліквідації наслідків від природніх катастроф. Якщо цього не робити, то 122 млн людей у світі потраплять в категорію крайньої бідності. Це загрожує й Україні.

Заходи з адаптації до змін клімату в Україні практично відсутні. Ми не знаємо коли буде паводок чи посуха. Однак, якщо оповіщення про катаклізм здійснити за 1 день до нього, то це дозволяє зменшити фінансову шкоду на 30%.

Однак, у нас вже є міста, які впроваджують маленькі стратегії адаптації. І важливо, щоб у нас була також екологічна політика — великі штрафи для забруднювачів природного середовища, підтримка екологічних проектів тощо. Клімат має стати об’єктом охорони і захисту”.

На переконання Іллі Єременка, голови Української кліматичної мережі, в Україні поки немає фахівців з планування заходів адаптації до змін клімату. 

Однак, кожен на своєму рівні може втілювати мінімальні заходи для збереження навколишнього середовища — це висадка нових насадження і догляд та збереження існуючих. Для глобального вирішення цього питання Україна приєдналася до проекту ЄС «Угода мерів Схід».

«Для України питання змін клімату стає вже більш нагальним. Тому «Угода мерів» як ініціатива міст, яка виникла у 2008 році, сприяє вирішенню цих питань. Зокрема, розроблена методика написання плану дій у цьому напрямку. До уваги беруть ті сфери міст, які найбільш вразливі до змін клімату, — це транспорт, виробництво, сільське господарство, здоров’я людей. Ми тільки почали працювати за цією Угодою. Вона має нові перспективи і нові вимоги. В Україні, до прикладу, вже є затверджено більше 30 планів дій щодо розвитку енергетики з огляду на зміни клімату», — повідомив Андрій Кирчів, експерт з комунікації проекту ЄС «Угода мерів Схід», координатор програм АЕМУ

Також учасникам дискусії було презентовано приклад облаштування громадського простору з будівлями, де облаштовано кількарівневі зелені зони. Адже облаштування озеленення в містах є вагомим і дієвим заходом для зменшення наслідків від змін клімату.

Натомість, як розповіла Анна Чижевська, представниця Департаменту зміни клімату Національного Фонду охорони довкілля Польщі, у їхній державі вже розроблені стратегії для різних галузей, і вже вкладаються величезні кошти в реалізацію заходів з охорони природного середовища.

«Наш Фонд працює вже 30 років. Кошти на фінансування екологічних заходів отримуємо з тих штрафів, які платять підприємства й мешканці за використання природних ресурсів. Також такі заходи фінансує уряд ЄС. Та ЄС вимагає проведення діагностики потреб, які є. У 2014 році ми стали членом ЄС. Тому в нашому розпорядженні є кошти для реалізації заходів із запобігання повеней і посух. Однак у Польщі є багато людей, які не розуміють проблеми зміни клімату, тому важливим є просвітництво і, відповідно ми фінансуємо ще й заходи з просвітництва серед населення», — розповіла Анна Чижевська.

Під час панельної дискусії з напрямку «Кліматична політика» експерти подискутували про перехід на 100% відновлення джерел енергії. Фахівці зауважили, що цей крок — цілком реальний за умови розуміння, що кожен відсоток зекономленої енергії — це інвестиція у відновлення енергії. Перші кроки до цього уже зроблено як у Львові, так і по всій Україні: майже 280 українських міст підписали «Угоди мерів» щодо енергозбереження і перехід на відновлювальні джерела енергії.

Як зауважила на початку дискусії Юлія Мельник, кампейнерка 350.org — Україна, перший крок на шляху до 100% відновлення джерел енергії — це енергоефективність, скорочення споживання енергії. «Україна — перша країна в Європі зі споживання енергії, і нам треба відходити від цього. „Угоди мерів“ — це перші міста, які ставлять перед собою нові амбітні цілі, і це має бути візія, до якої ми маємо рухатися, щоб перейти на крок вперед. Ідеального шляху немає — треба порівнювати, що є кращим», — зауважила вона.

Майже 280 міст України долучились до так званих «Угод мерів», які передбачають заходи з енергозбереження і перехід на відновлювальні джерела енергії до 2050 року. Саме тут найголовнішим є те, відзначили фахівці, що є політична воля у міських команд, вони мають мету і йдуть до неї. Однак серед цих міст є й такі, які підписали ці угоди заради «гарної картинки»: 35 міст не виконують своїх обов’язків, і їхня учать у проекті наразі призупинена.

Як відзначив Роман Рувінскі, позаштатний радник міського голови Львова з питань енергоефективності та енергозбереження, кожне місто йде своїм шляхом до енергоефективності. З його слів, Львів минулого року підписав меморандум про перехід на 100% відновлення джерел енергії.

«Немає жодної країни, яка б перейшла на стовідсоткове відновлення джерел енергії. Єдиний острів — у Данії, де дуже наблизилися до цього. Але це реально зробити. Питання в тому, хто за це заплатить, і чи люди готові це сприймати — бо тарифи зростуть в рази. Нам треба зовсім інші підходи, щоб це реалізувати. Україна — дуже енергоємна держава. Тому спочатку треба максимально ефективно використовувати те, що маємо — якщо ми зменшимо енергоефективність країни загалом, тоді простіше буде доповнити те, чого не вистачає. Кожен зекономлений відсоток енергії — це інвестиція в майбутнє.

У Львові — інші виклики, бо місто росте. Ми знижуємо енергоспоживання, інвестуємо мільйони в ледосвітлення, але місто розростається, і людей щоразу стає більше. Тому наші кроки — це утримання енергоспоживання на сталому рівні за умови росту, збільшення населення”, — зауважив Роман Рувінскі.

Про досвід Житомира на шляху до енергоефективності розповів Борис Пахолюк, директор КУ «Агенція розвитку міста» Житомирської міської ради.

«Житомир — одне з перших міст, яке приєдналося до меморандуму, розуміючи цей виклик для міста. Ми робимо це на рівні міста загальноміською ідеєю. Наука розвивається активно, і це можливо. Ми поставили таку ціль, бо розуміємо, що є проблема демографії, і щоби в Житомирі жили люди — ми повинні зробити належний рівень комфорту життя. До 2050 року в нас є дуже амбітні цілі, тому головний акцент нашої роботи — зменшити споживання енергії. І з 2015 року ми досягли скорочення 10% споживання енергії. Цей процес дуже складний. Міста мають фінансові ресурси, мають доступ до іноземних інвестицій, але є внутрішні глибинні проблеми. Бо проблема не в грошах, а в розумінні», — розповів Борис Пахолюк.

Андрій Кирчів, експерт з комунікації проекту ЄС «Угода мерів Схід», координатор програм АЕМУ зауважив, що кожне місто є унікальним, має свою специфіку, тому по-своєму вирішує питання енергоефективності. Також він акцентував на основних проблемах на шляху до цього.

«Є брак фінансування та такі заходи. Є звичка багатьох міст лише отримувати гранти, при цьому не вміючи працювати з такими кредитними коштами, щоб реалізувати програми з енергоефективності. Ще одна важлива проблема є в тому, що ресурси, які використовуємо, не завжди відновлюємо: наприклад, спалюємо дерева, при цьому не чекаючи, поки замість них виростуть нові. Зміна мислення має бути вже сьогодні», — зауважив він.

Олена Вітрак, керівниця проектів та програм Асоціації «Енергоефективні міста України» відзначила, що половина українців є свідомими і розуміють, що таке енергозбереження, енергоефективність, перехід на відновлювальні джерела енергії, збереження екології. Адже 2 роки тому в Україні була прийнята енергетична стратегія, і це означає, що є свідомість та політична воля.

«Міста вже знають, що робити, готують проекти, готують енергоаудити своїх будівель. На сьогодні нам потрібно говорити по ці успішні проекти, які вже реалізовані. Міста мають свої плани, свої команди, впроваджені системи енергоменеджменту», — зауважила вона.

Основні поради місцевій владі на шляху до запровадження енергоефективних проектів озвучив Степан Кушнір із Хмельницького енергетичного кластеру.

«Не треба ставити питання, «чи це є можливим». Потрібно запитувати: «а що потрібно зробити, щоб перейти на 100% відновлення джерел енергії. Ми маємо досвід роботи з інвесторами по залученню коштів. Основні недоліки, які мають міста, це: відсутність доступу до інформації; місцева влада не цікавиться, які кроки потрібні від неї. Порада для місцевої влади — проаналізуйте, що у вас є, що вам потрібно, і які у вас є можливості; напрацьовуйте рівень логістики; будьте гнучкими до вимог інвесторів», — зазначив Степан Кушнір.

Нагадаємо, Lviv Eco Forum-2019 (#LEF2019) — подія, де українські та закордонні експерти говорять про збереження водних ресурсів, поводження з відходами й перетворення їх на енергію, а також кліматичні зміни. Подія об’єднала близько 900 учасників та 70 фахових спікерів з 10 країн світу. Загалом за два дні відбуваються панельні дискусії за такими напрямками: «Управління водними ресурсами», «Управління твердими побутовими відходами», «Кліматична політика».

Форум організований Асоціацією водних компаній України «Укрводоканалекологія» та за сприяння Львівської міської ради.